Як знайти та зберегти своє щастя: поради закоханих [ Редагувати ]

До центрального Палацу одружень пара під'їжджає на білому лімузині.

Альберт Павлович і Міра Миколаївна - познайомилися 62 роки тому, на танцях, в одній з балтійських країн. Лейтенанту-льотчикові тоді було 25. А юній студентці - 20.

"- Представляете, какая наглость женская - уже целовалась со мной, а меня на "вы" называла, это же наглость. В 1956 году мы встретились на танцах. И я ее вытанцевал. И до сих пор танцуем вот так".

Розписалися - за два роки. Без квітів та урочистостей.

"Вы думаете, я делал предложение? Я ж в авиации служил. А что это, "сталинские соколы". Пришел, взял там документы, пришел к ней домой - распишись вот здесь вот. Она ничего не могла сделать. Вот так только стояла. И все", - пригадує Альберт Годін, наречений.

Міра Миколаївна згадує - була щаслива й без білої сукні.

"Но он у меня был! Но он был. Ну не надо мне платья! Он у меня был, молодой лейтенантик. И я сказала своей маме. Мама - нет, офицер, нет, никогда. Говорю, я проживу с ним всю жизнь!", - розповідає Міра Годіна, наречена.

Вони змінили більше десятка міст. Виростили двох синів. Тепер за свідків у "діамантових молодят" - їхні онуки. Класична церемонія: обручки, рушник та шампанське.

Від короваю пара відриває порівну - так само, як порівну ділили ці роки всі труднощі.

Онучка ювілярів розповідає - намагалася розгадати секрет їхнього сімейного щастя.

"Нет никакого секрета, просто они были всю жизнь вместе, все невзгоды, все радости. Просто люби, терпи, ну в первую очередь любовь, и где-то возможно на что-то нужно закрыть глаза", - говорить Ольга Годіна, онучка ювілярів.

"Молодята" ж нині щасливі, як і 60 років тому. Кажуть, тепер готуватимуться до наступного ювілею - "залізного" весілля.